Стаття 75
чиннаДеякі особливі заходи примусу · Voorloopige hechtenis
Після подання апеляційної скарги на остаточне судове рішення накази про взяття під варту, тримання під вартою або їх продовження видаються судом останньої інстанції по суті. Статті 65, частина друга, 66, частина друга, та 67–69 включно застосовуються до цих наказів відповідним чином. Наказ, обґрунтований статтею 67, може бути також виданий або продовжений на тій підставі, що в оскаржуваному вироку призначено покарання або захід, пов'язаний із позбавленням волі, тривалість якого становить щонайменше такий самий строк, як і час, проведений обвинуваченим під попереднім ув'язненням після продовження.
За винятком випадків, передбачених статтею 66a, частиною першою, накази про взяття під варту до початку судового розгляду можуть бути видані лише у тому разі, якщо виникли серйозні підстави для підозри щодо обвинуваченого. Під серйозними підставами для підозри також може розумітися обвинувальний вирок, винесений у попередній судовій інстанції.
Наказ, який згідно з частиною другою статті 66 залишається чинним, може бути продовжений судом останньої інстанції по суті справи до початку судового розгляду в апеляційному порядку за клопотанням прокуратури на строк не більше ста двадцяти днів. Термін дії такого наказу може бути продовжений двічі, за умови, що тривалість наказу про взяття під варту або тримання під вартою разом із його продовженнями не перевищує періоду в сто вісімдесят днів, починаючи з дати винесення остаточного рішення в першій інстанції. Підозрюваному надається можливість бути заслуханим щодо цього клопотання.
Доки судовий розгляд у суді останньої фактичної інстанції ще не розпочався, попереднє ув'язнення може бути продовжене лише у тому випадку, якщо в попередній фактичній інстанції було призначено безумовне покарання у виді позбавлення волі, виконання якого триває принаймні стільки ж часу, скільки підозрюваний провів у попередньому ув'язненні після продовження, або якщо було призначено безумовний захід, що передбачає або може передбачати позбавлення волі. Попереднє ув'язнення може бути продовжене, проте, якщо подано апеляцію на остаточне судове рішення, що містить визнання некомпетентності, яким було постановлено, що наказ про попереднє ув'язнення залишається чинним.
Після винесення остаточного рішення в останній інстанції по суті, без шкоди для положень останнього абзацу цієї статті, наказ залишається чинним до набрання рішенням законної сили. У разі скасування остаточного рішення, зазначеного у четвертому абзаці, останньому реченні, суд може постановити, що наказ залишається чинним відповідно до статті 72, шостого абзацу.
За винятком випадків, передбачених статтею 72, суд вищої інстанції по суті скасовує наказ, починаючи з моменту, коли тривалість відбутого попереднього ув’язнення стає рівною тривалості виконання безумовно призначеного покарання у виді позбавлення волі, якщо тільки не було безумовно призначено захід, що передбачає або може передбачати позбавлення волі.
Для застосування четвертої та шостої частин цієї статті під часом, проведеним під вартою (voorlopige hechtenis), розуміється час, протягом якого підозрюваний перебував під вартою в порядку затримання (in verzekering gesteld).
Якщо Верховний суд (Hoge Raad) повертає справу на новий розгляд або передає її до іншого суду відповідно до частини другої статті 440, наказ залишається чинним протягом тридцяти днів після цього, без шкоди для положень, викладених у частині шостій.
Na de aantekening van beroep van de einduitspraak worden de bevelen tot gevangenneming, gevangenhouding dan wel verlenging daarvan gegeven door de rechter in hoogste feitelijke aanleg. De artikelen 65, tweede lid, 66, tweede lid, en 67 tot en met 69, zijn op deze bevelen van overeenkomstige toepassing. Een op artikel 67 gegrond bevel kan ook worden gegeven of verlengd op de grond dat in het bestreden vonnis een vrijheidsbenemende straf of maatregel is opgelegd van ten minste even lange duur als de door de verdachte in voorlopige hechtenis doorgebrachte tijd na verlenging.
Behoudens de gevallen bedoeld in artikel 66a, eerste lid, kunnen bevelen tot gevangenneming voor de aanvang van het onderzoek op de terechtzitting slechts worden gegeven indien alsnog ernstige bezwaren tegen de verdachte zijn gerezen. Onder ernstige bezwaren kan tevens een veroordelend vonnis in de vorige feitelijke aanleg worden begrepen.
Een bevel dat ingevolge artikel 66, tweede lid, voortduurt, kan door de rechter in hoogste feitelijke aanleg, vóór de aanvang van het onderzoek op de terechtzitting in hoger beroep, op vordering van het openbaar ministerie worden verlengd met ten hoogste honderdtwintig dagen. De geldigheidsduur van een dergelijk bevel kan tweemaal worden verlengd, met dien verstande dat de duur van het bevel tot gevangenneming of gevangenhouding en de verlengingen daarvan tezamen een periode van honderdtachtig dagen, te rekenen vanaf de datum van de einduitspraak in eerste aanleg, niet te boven gaan. De verdachte wordt in de gelegenheid gesteld op de vordering te worden gehoord.
Zolang het onderzoek op de terechtzitting in hoogste feitelijke aanleg nog niet is aangevangen, kan de voorlopige hechtenis slechts worden verlengd, indien in vorige feitelijke aanleg een onvoorwaardelijke vrijheidsstraf is opgelegd van welke de tenuitvoerlegging ten minste even lang duurt als de door de verdachte in voorlopige hechtenis doorgebrachte tijd na verlenging, dan wel indien een maatregel welke vrijheidsbeneming medebrengt of kan medebrengen onvoorwaardelijk is opgelegd. De voorlopige hechtenis kan evenwel worden verlengd, wanneer beroep is ingesteld tegen een einduitspraak, houdende onbevoegdverklaring waarbij is bepaald dat het bevel tot voorlopige hechtenis van kracht blijft.
Na de einduitspraak in hoogste feitelijke aanleg blijft, onverminderd het bepaalde in het laatste lid van dit artikel, het bevel van kracht totdat de uitspraak in kracht van gewijsde is gegaan. In geval een einduitspraak als bedoeld in het vierde lid, laatste volzin, wordt vernietigd, kan de rechter bepalen dat het bevel van kracht blijft overeenkomstig artikel 72, zesde lid.
Buiten de gevallen voorzien in artikel 72, heft de rechter in hoogste feitelijke aanleg het bevel op met ingang van het tijdstip waarop de duur van de ondergane voorlopige hechtenis gelijk wordt aan de duur van de tenuitvoerlegging van de onvoorwaardelijk opgelegde vrijheidsstraf, tenzij een maatregel die vrijheidsbeneming medebrengt of kan medebrengen onvoorwaardelijk is opgelegd.
Voor de toepassing van het vierde en zesde lid van dit artikel wordt onder de in voorlopige hechtenis doorgebrachte tijd begrepen: de tijd gedurende welke de verdachte in verzekering was gesteld.
Indien de Hoge Raad de zaak overeenkomstig artikel 440, tweede lid, terugwijst of verwijst, blijft, onverminderd het bepaalde in het zesde lid, het bevel gedurende dertig dagen daarna van kracht.