Стаття 6
чинна1. Стосовно порушень заборони, зазначеної у статті 3, держави-члени забезпечують, щоб роботодавець ніс відповідальність за виплату:
а) заробітна плата, що все ще належить до виплати громадянину третьої країни, який був працевлаштований нелегально. Погоджений рівень заробітної плати вважається таким, що є принаймні рівним заробітній платі, встановленій згідно із застосовним законодавством про мінімальну заробітну плату, колективними договорами або відповідно до усталеної практики у відповідній галузі, якщо роботодавець або працівник не зможуть довести протилежне, та, за необхідності, з урахуванням застосовних національних положень щодо заробітної плати;
b) сума, що дорівнює податкам та внескам на соціальне страхування, які роботодавець сплатив би, якби громадянин третьої країни був працевлаштований легально, включаючи штрафи за прострочення платежів та відповідні адміністративні штрафи;
в) якщо це застосовно, витрати, пов’язані з переказом додаткових виплат до країни, до якої громадянин третьої країни повернувся або був повернутий.
2. З метою забезпечення наявності ефективних процедур для застосування пункту 1, підпунктів а) та с), а також з дотриманням статті 13, держави-члени встановлюють механізми для гарантування того, що незаконно працевлаштовані громадяни третіх країн:
а) мати можливість пред’явити позов до своїх роботодавців, залежно від строку позовної давності, встановленого національним законодавством, і, зрештою, домогтися винесення судового рішення проти роботодавця щодо заборгованості із заробітної плати, у тому числі у випадках, коли вони повернулися або були повернуті, або
b) якщо національне законодавство передбачає таку можливість, звертатися до компетентних органів держави-члена з метою ініціювання процедур для стягнення заборгованості із заробітної плати без необхідності подання позову громадянином третьої країни у такому випадку.
Незаконно працевлаштовані громадяни третіх країн систематично та об’єктивно інформуються про свої права, що випливають із цього пункту та статті 13, до виконання рішення про повернення.
3. З метою застосування пункту 1, підпунктів a) та b), держави-члени встановлюють, що за основу береться трудовий договір тривалістю щонайменше три місяці, якщо, зокрема, роботодавець або працівник не можуть довести протилежне.
4. Держави-члени забезпечують наявність необхідних механізмів для гарантування того, що незаконно працевлаштовані громадяни третіх країн можуть отримати будь-яку виплату заборгованості із заробітної плати, зазначену в пункті а) частини 1, яка була стягнута в межах вимог, зазначених у частині 2, навіть у разі їхнього повернення або видворення.
5. У разі, якщо відповідно до статті 13, частини 4, було надано посвідки на проживання обмеженого строку дії, держави-члени визначають відповідно до національного законодавства умови, за яких строк дії цих посвідок може бути продовжений до моменту, коли громадянин третьої країни отримає виплату заборгованості із заробітної плати, стягнутої відповідно до частини 1 цієї статті.
1. Met betrekking tot inbreuken op het in artikel 3 bedoelde verbod zorgen de lidstaten ervoor dat de werkgever verantwoordelijk is voor de betaling van:
a) het aan de illegaal tewerkgestelde onderdaan van een derde land nog verschuldigde loon. Het overeengekomen loonniveau wordt geacht ten minste gelijk te zijn aan het loon dat is vastgesteld in de toepasselijke wetgeving inzake minimumlonen, collectieve overeenkomsten of overeenkomstig de gevestigde praktijk in de betrokken bedrijfstak, tenzij hetzij de werkgever hetzij de werknemer het tegendeel kunnen bewijzen, en, waar nodig, met inachtneming van de toepasselijke nationale loonvoorschriften;
b) een bedrag gelijk aan de belastingen en socialezekerheidsbijdragen die de werkgever zou hebben betaald als de onderdaan van een derde land legaal was tewerkgesteld, met inbegrip van boetes wegens achterstallige betalingen en van toepassing zijnde administratieve boetes;
c) indien van toepassing, de kosten die samenhangen met de verzending van nabetalingen naar het land waarnaar de onderdaan van een derde land is teruggekeerd of is teruggestuurd.
2. Om ervoor te zorgen dat doelmatige procedures beschikbaar zijn om lid 1, onder a) en c), toe te passen, en met inachtneming van artikel 13, stellen de lidstaten mechanismen vast om te waarborgen dat illegaal tewerkgestelde onderdanen van een derde land:
a) tegen hun werkgevers, afhankelijk van de verjaringstermijn neergelegd in de nationale wetgeving, een vordering kunnen instellen en uiteindelijk een uitspraak kunnen afdwingen tegen de werkgever wegens achterstallige loonsommen, ook in gevallen waarin zij zijn teruggekeerd of teruggestuurd, of
b) indien de nationale wetgeving hierin voorziet, een beroep kunnen doen op de bevoegde instanties van de lidstaat, om procedures in werking te stellen om de achterstallige loonsommen in te vorderen, zonder dat de onderdaan van een derde land in dat geval een vordering moet instellen.
Illegaal tewerkgestelde onderdanen van een derde land worden stelselmatig en objectief voorgelicht over hun rechten voortvloeiend uit dit lid en artikel 13, voorafgaand aan de tenuitvoerlegging van een terugkeerbeslissing.
3. Met het oog op toepassing van lid 1, onder a) en b), bepalen de lidstaten dat wordt uitgegaan van een dienstverband van minstens drie maanden, tenzij onder meer de werkgever of de werknemer het tegendeel kunnen bewijzen.
4. De lidstaten zorgen ervoor dat de nodige mechanismen beschikbaar zijn om te verzekeren dat illegaal tewerkgestelde onderdanen van derde landen elke nabetaling van loon bedoeld in lid 1, onder a), kunnen ontvangen, die zijn ingevorderd als deel van de vorderingen bedoeld in lid 2, ook wanneer zij teruggekeerd of teruggestuurd zijn.
5. Ingeval overeenkomstig artikel 13, lid 4, verblijfsvergunningen van beperkte duur zijn verleend, bepalen de lidstaten overeenkomstig de nationale wetgeving de voorwaarden waaronder de duur van deze vergunningen kan worden verlengd tot de onderdaan van een derde land de nabetaling van loon heeft ontvangen dat is ingevorderd overeenkomstig lid 1 van dit artikel.