Стаття 6:6:4:6
чиннаЗобов'язання в цілому
Стягнення може бути здійснене без виконавчого листа на:
грошові доходи від трудової діяльності засудженого;
пенсії, виплати під час очікування на працевлаштування (wachtgelden) та інші виплати, на які засуджений має право;
залишок на рахунку в банку, як це визначено у статті 1:1 Закону про фінансовий нагляд (Wet op het financieel toezicht), яким засуджений може розпоряджатися на власну користь, а також, якщо банк і засуджений уклали договір про надання кредиту у зв’язку з цим рахунком, — на кошти, надані згідно з цим договором.
Стягнення із застосуванням першого абзацу здійснюється шляхом письмового повідомлення нашого Міністра. Повідомлення містить достатні для здійснення стягнення відомості про особу засудженого, а також зазначає суму, що підлягає сплаті на підставі вироку, судове рішення або кримінальний наказ, яким було призначено грошовий штраф або захід, передбачений статтею 36f Кримінального кодексу, а також місце, де має бути здійснено платіж. Воно надається особі, щодо якої здійснюється стягнення, а після здійснення стягнення надсилається на адресу, вказану засудженим. Якщо лист виявляється неврученим, повідомлення надсилається на адресу, зазначену в базовому реєстрі осіб. Якщо лист виявляється неврученим також і за адресою, внесеною до базового реєстру осіб, вважається, що повідомлення було доведено до відома засудженого.
Внаслідок надання повідомлення особа, щодо якої здійснюється стягнення, зобов’язана сплатити державі суму, зазначену в повідомленні, у тій мірі, в якій засуджена особа має або набуває стосовно неї вимогу, строк виконання якої настав. Наш Міністр визначає строк, протягом якого має бути здійснена оплата. Зобов’язання щодо оплати припиняється, як тільки сума, належна до сплати на підставі вироку, буде виплачена або стягнута, і не пізніше ніж після спливу двох років з дня надання повідомлення.
Особа, щодо якої здійснюється стягнення, не може на шкоду державі посилатися на припинення або зменшення свого боргу шляхом виконання або зарахування зустрічної вимоги, окрім випадків, у яких вона мала б на це право у разі накладення арешту на майно боржника, що знаходиться у третіх осіб (beslag onder derden), здійсненого на момент вручення процесуальних документів відповідно до Цивільного процесуального кодексу. Якщо інший кредитор наклав арешт на вимогу, щодо якої здійснюється стягнення, стаття 478 зазначеного Кодексу застосовується відповідним чином. Для цілей застосування статей 33 та 301 Закону про банкрутство стягнення прирівнюється до арешту майна боржника, що знаходиться у третіх осіб.
Якщо стягнення було здійснено за вимогою засудженого до періодичних платежів, як це передбачено в першому абзаці, підпунктах a та b, то статті 475a – 475g та 475i, частини друга – п'ята, Цивільного процесуального кодексу застосовуються відповідним чином.
Будь-яка заінтересована особа може протягом шести тижнів після направлення засудженому повідомлення, зазначеного у другому абзаці цієї статті, подати вмотивовану заяву про заперечення проти стягнення. Стаття 6:4:5, третій абзац, застосовується до цього заперечення відповідним чином.
Витрати на стягнення згідно з цією статтею стягуються з засудженого на тих самих засадах, що й грошовий штраф або захід, передбачений статтею 36f Кримінального кодексу, відповідно. До витрат на стягнення включаються витрати на примусове виконання.
Стягнення без виконавчого листа не може бути здійснене, якщо засуджена особа підпадає під дію процедури санації боргів фізичних осіб, передбаченої розділом III Закону про банкрутство (Faillissementswet).
Verhaal kan zonder dwangbevel worden genomen op:
inkomsten in geld uit arbeid van de veroordeelde;
pensioenen, wachtgelden en andere uitkeringen waarop de veroordeelde aanspraak heeft;
het tegoed van een rekening bij een bank als bedoeld in artikel 1:1 van de Wet op het financieel toezicht, waarover de veroordeelde te eigen bate mag beschikken, alsmede, indien de bank en de veroordeelde in samenhang met die rekening een overeenkomst inzake krediet zijn aangegaan, op uit het ingevolge die overeenkomst verstrekte krediet.
Verhaal met toepassing van het eerste lid geschiedt door middel van een schriftelijke kennisgeving van Onze Minister. De kennisgeving bevat een voor de uitoefening van verhaal voldoende aanduiding van de persoon van de veroordeelde, en vermeldt welk bedrag uit hoofde van de veroordeling nog verschuldigd is, bij welke rechterlijke uitspraak of strafbeschikking de geldboete of de maatregel van artikel 36f van het Wetboek van Strafrecht is opgelegd, alsmede de plaats waar de betaling moet geschieden. Zij wordt verstrekt aan degene onder wie verhaal wordt genomen, en nadat verhaal is genomen toegezonden aan het adres dat de veroordeelde heeft opgegeven. Indien de brief onbestelbaar blijkt te zijn, wordt de kennisgeving gezonden naar het in de basisregistratie personen vermelde adres. Indien de brief ook op het in de basisregistratie personen opgenomen adres onbestelbaar blijkt te zijn, wordt de kennisgeving geacht aan de veroordeelde bekend te zijn.
Door de verstrekking van de kennisgeving is degene onder wie verhaal wordt genomen, verplicht tot betaling aan de staat van het in de kennisgeving bedoelde bedrag voor zover de veroordeelde op hem een opeisbare vordering heeft of verkrijgt. Onze Minister bepaalt de termijn waarbinnen de betaling moet geschieden. De verplichting tot betaling vervalt zodra het uit hoofde van de veroordeling verschuldigde bedrag is betaald of verhaald en uiterlijk wanneer twee jaren na de dag van de verstrekking van de kennisgeving zijn verstreken.
Degene onder wie verhaal wordt genomen kan zich niet ten nadele van de staat beroepen op het tenietgaan of de vermindering van zijn schuld door betaling of door verrekening met een tegenvordering dan in de gevallen waarin hij daartoe ook bevoegd zou zijn geweest bij een op het tijdstip van de betekening overeenkomstig het Wetboek van Burgerlijke Rechtsvordering gelegd beslag onder derden. Indien een andere schuldeiser op de vordering waarop verhaal wordt genomen, beslag heeft gelegd, is artikel 478 van dat Wetboek van overeenkomstige toepassing. Het verhaal wordt voor de toepassing van de artikelen 33 en 301 van de Faillissementswet met een beslag onder derden gelijkgesteld.
Indien verhaal is genomen op vordering van de veroordeelde tot periodieke betalingen als bedoeld in het eerste lid, onder a en b, zijn de artikelen 475a tot en met 475g en 475i, tweede tot en met vijfde lid, van het Wetboek van Burgerlijke Rechtsvordering van overeenkomstige toepassing.
Iedere belanghebbende kan zich binnen zes weken na de toezending aan de veroordeelde van de in het tweede lid van dit artikel bedoelde kennisgeving bij met redenen omkleed bezwaarschrift verzetten tegen het verhaal. Artikel 6:4:5, derde lid, is op dit verzet van overeenkomstige toepassing.
De kosten van verhaal krachtens dit artikel worden op gelijke voet als de geldboete, onderscheidenlijk de maatregel van artikel 36f van het Wetboek van Strafrecht, verhaald op de veroordeelde. Onder de kosten van verhaal zijn begrepen de invorderingskosten.
Verhaal zonder dwangbevel kan niet worden genomen als de veroordeelde valt onder de schuldsaneringsregeling natuurlijke personen, bedoeld in titel III van de Faillissementswet.