
Про грошові потоки, корпоративне управління, пенсійні зобов’язання у власній компанії та дати оцінки
Вступ
Якщо підприємницьке майно входить до складу спільної власності подружжя, розлучення неминуче виходить за межі сімейного права та зачіпає сферу корпоративного й підприємницького регулювання. На відміну від звичайного поділу майна, який здебільшого має арифметичний характер, поділ підприємства стосується питань корпоративного управління, структури фінансування та податкової безперервності.
Ключове питання полягає не лише в тому, як здійснити поділ, а й у тому, за яких умов це можливо без істотного підриву безперервності діяльності. Це потребує комплексного аналізу грошових потоків, управлінських повноважень, пенсійних зобов’язань, методології оцінки та латентних податкових зобов’язань. Ізольований підхід до будь-якого з цих елементів майже неминуче призводить до дисбалансу в інших.
Платоспроможність і грошові потоки: різниця між прибутком і ліквідністю
У справах про аліменти та поділ майна бухгалтерський прибуток і досі часто використовується як основний орієнтир. Такий підхід ігнорує принципову різницю між прибутковістю та ліквідністю.
Операційний грошовий потік є релевантним показником фактичної платоспроможності. Інвестиції, зміни в оборотному капіталі та обслуговування боргу можуть призвести до того, що прибуткова компанія генерує обмежений вільний грошовий потік. Саме вільний грошовий потік — кошти, що залишаються після підтримуючих інвестицій та необхідних фінансових витрат, — визначає реальну можливість приватних вилучень або компенсаційних виплат.
Домовленості, які не враховують реальність ліквідності, створюють конфлікт між майновими вимогами та стійкістю бізнесу.
Пенсія у власній компанії та ризики податкових санкцій
Особливу увагу слід приділити історичній моделі «пенсії у власному управлінні» (pensioen in eigen beheer) для директора–власника істотної частки. В умовах тривалого низького рівня відсоткових ставок економічна недофінансованість пенсійних резервів є поширеним явищем. Якщо в межах розлучення пенсійні права фактично зменшуються або втрачаються, це може бути кваліфіковано як заборонена дія з податкової точки зору.
Податкові наслідки є значними: оподаткування за ринковою вартістю пенсійних прав із нарахуванням штрафних відсотків (revisierente). Сукупне податкове навантаження може сягати приблизно 72 %. Таким чином, цивільно-правове прагнення до остаточного врегулювання може вступити в суперечність із імперативними податковими нормами.
Крім того, передача пенсійних прав колишньому подружжю за умов структурної недофінансованості може суперечити принципам розумності та справедливості. Дивідендна політика та взаємні розрахунки за рахунком поточних операцій повинні підлягати критичному аналізу, оскільки вони безпосередньо впливають на рівень покриття зобов’язань і відповідний податковий ризик.
Повноваження з управління та режим адміністрування у перехідний період
Питання про те, хто має право здійснювати управлінські дії щодо підприємницького майна, не є суто теоретичним. Дії, що виходять за межі звичайної господарської діяльності — наприклад, надання забезпечення або реструктуризація активів, — можуть вимагати згоди другого з подружжя відповідно до режиму спільної власності.
Після припинення режиму спільної власності виникає перехідний період до фактичного поділу майна. У цей час підприємство повинно продовжувати функціонувати, водночас забезпечуючи захист майнових інтересів неучасного у бізнесі колишнього подружжя. Прозорість і обачність у прийнятті рішень є не рекомендацією, а необхідною умовою правової стійкості.
Поділ і відповідальність за борги
Борги не підлягають поділу як майнові об’єкти, проте внутрішній розподіл обов’язку їх нести зазвичай залишається рівним. Солідарна відповідальність може зберігатися і після припинення шлюбу, хоча звернення стягнення обмежується майном, отриманим у результаті поділу.
З позиції корпоративного права своєчасне закріплення підприємства за підприємцем є, як правило, доцільним. Тривалий стан спільної власності створює невизначеність для кредиторів і може послабити фінансову позицію компанії.
Оцінка бізнесу: метод, дата та можливість фінансування
Вартість підприємства завжди є контекстуальною. У справах про розлучення, як правило, передбачається продовження діяльності, що робить оцінку за принципом going concern більш релевантною, ніж ліквідаційну.
Найпоширеніші методи:
- метод чистих активів;
- метод мультиплікатора прибутку;
- метод дисконтованих грошових потоків (DCF).
Метод DCF найбільшою мірою відповідає принципу безперервності, однак є чутливим до припущень щодо майбутніх потоків і ставки дисконту (WACC). Обраний метод і параметри мають бути чітко обґрунтовані та перевірювані.
Окреме значення має дата оцінки. Логічним є орієнтир на дату фактичного поділу, якщо інше не випливає з принципів розумності та справедливості. Вирішальним, однак, залишається питання фінансованості: теоретично коректна оцінка без реальної можливості фінансування є економічно нестабільною.
Латентні податкові зобов’язання
Латентні податкові зобов’язання суттєво впливають на чисту вартість активів. Питання про їх урахування за номінальною чи дисконтованою вартістю може істотно змінити результат поділу.
Визначальним є принцип узгодженості: податкові латентності повинні оцінюватися відповідно до обраної методології оцінки базового активу. Також має значення ймовірність і строк реалізації податкового зобов’язання. Непослідовний або недостатньо мотивований підхід робить результат уразливим для оскарження.
Типові помилки на практиці
На практиці повторюються кілька системних помилок. По-перше, ототожнення прибутку з доступною ліквідністю, що призводить до нереалістичних фінансових зобов’язань.
По-друге, недооцінка вимоги згоди при здійсненні нестандартних управлінських дій.
По-третє, ігнорування економічної недофінансованості пенсійних резервів і пов’язаних із цим податкових санкцій.
По-четверте, непослідовний облік латентних податкових зобов’язань при оцінці бізнесу.
Нарешті, подання оцінки вартості підприємства без аналізу її фінансованості, що підриває практичну здійсненність поділу.
Висновок
Розлучення підприємця не може зводитися до формального цивільно-правового поділу майна. Воно зачіпає структуру та стійкість самого підприємства. Грошові потоки, корпоративне управління, податкові ризики та оцінка формують взаємопов’язану систему, у якій зміни одного елемента неминуче впливають на інші.
Юридично обґрунтоване й економічно здійсненне врегулювання можливе лише за умови комплексного підходу, який узгоджує метод оцінки, податкову обробку та можливості фінансування. Лише за таких умов можна зберегти безперервність здорового бізнесу та забезпечити баланс інтересів обох сторін.